Від редакції ПШ
Дана стаття є перекладом матеріалу Андреаса Серенсена, генерального секретаря Комуністичної партії Швеції. Вона розвиває ідеї його попередніх матеріалів, опублікованих нами раніше: «Світ, капіталізм та імперіалізм», «Експорт капіталу та антиімперіалізм», «До проблеми неоколоніалізму». Цей матеріал стосується проблем та деяких моментів, пов'язаних з інтерпретацією поняття «імперіалізм» у наш час.
Автор розглядає найпоширеніші помилки щодо теорії імперіалізму, неправильні трактування ідей Леніна, а також наводить ряд ілюстративних прикладів, що підкріплюють його позицію.
Оригінал статті під назвою "Om imperialismen och den nuvarande situationen i världen" був опублікований на сайті riktpunkt.nu 18 червня 2023 року.
Події останніх двох років загострили протиріччя всередині імперіалістичної системи. У зв'язку з цим потрібен глибший аналіз механізмів, відповідальних розвиток цієї ситуації.
І тому ми зосередимося на аналізі, представленому Леніним у роботі «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму». У ній він досліджує механізм, який визначав та визначає розвиток міжнародного капіталізму. У цій статті будуть розглянуті ці механізми та характеристики, а також я зупинюся на деяких хибних підходах до аналізу праць Леніна.
Відправний теоретичний пункт
У цьому розділі буде пояснено фундаментальні теоретичні твердження, на яких будуватиметься вся стаття. В основі всього аналізу лежить твердження про те, що капіталізм [на поточній стадії свого розвитку — прим. ПШ] є імперіалізм. На перший погляд здається, що ця теза є простою, але в процесі нашого аналізу ми побачимо набагато більше нюансів.
Насамперед необхідно не розділяти капіталізм та імперіалізм. Точніше слід сказати, що капіталізм існує на своєму імперіалістичному рівні. Це означає, що капіталізму [сучасному — прим. ПШ] властива не вільна конкуренція, а монополістичний капітал. Отже, немає жодної різниці між капіталістичними та імперіалістичними країнами, і я стверджую, що імперіалістичних країн не існує. Натомість ми завжди маємо справу з капіталістичними країнами, що існують усередині імперіалістичної системи.
У межах цієї системи кожна капіталістична країна виборює просування в ієрархії під час капіталістичної конкуренції. Кожна держава представляє свою власну буржуазію, виборюючи при цьому частку ринку, сировину, ланцюжки поставок, географічні переваги і так далі. Це, природно, спричиняє спроби перешкодити іншим державам досягти їх власних цілей.
Це не означає, що всередині системи чи між цими державами немає протиріччя. Моя думка полягає в тому, що ці відмінності мають кількісний, а не якісний характер. Ці стани не різні за своєю природою, вони різні лише за силою та рівнем розвитку.
П'ять ознак імперіалізму за Леніним
Мабуть, найбільш цитована частина «Імперіалізму…» — та, у якій Ленін коротко викладає найістотніші ознаки імперіалізму. Можливо, це була його найбільша помилка.
Помилка не теоретична, а педагогічна, оскільки читачеві дають привід задовольнитись коротким викладом і не виходити за його межі. Це, в свою чергу, сприяє недбалому читанню. Ленінське попередження про те, що всі визначення мають «умовну і відносну цінність», дуже часто не сприймалося всерйоз та ігнорувалося [1]. Ці ознаки, знайомі більшості читачів, полягають у наступному:
«1) концентрація виробництва та капіталу, що дійшла до такого високого ступеня розвитку, що вона створила монополії, що грають вирішальну роль у господарському житті; 2) злиття банківського капіталу з промисловим та створення, на базі цього «фінансового капіталу», фінансової олігархії; 3) вивезення капіталу, на відміну від вивезення товарів, набуває особливо важливого значення; 4) утворюються міжнародні монополістичні союзи капіталістів, що розділяють світ, і 5) закінчено територіальний поділ землі найбільшими капіталістичними державами» [2].
У крайніх випадках ця недбалість призводила до припущень щодо застосування цих ознак. Занадто часто вони використовуються некритично з метою визначити, чи є конкретна країна імперіалістичною чи ні. Це ставить перед нами безліч теоретичних та наукових проблем.
Через подібне трактування праць Леніна виникають численні проблеми. Вони неминучі та демонструють явні наукові недоліки використання основних ознак імперіалізму як «лінійки», за якою намагаються оцінювати держави. Далеко не всі використовують роботи Леніна таким чином, але я все ж таки вважаю, що деякі з питань, які будуть обговорюватися нижче, доречні як критика більшості інтерпретацій робіт Леніна, які існують сьогодні.
Перша проблема, з якою доводиться стикатися, — проблема вибору кількісних критеріїв:
1. При розділі світу на капіталістичні та імперіалістичні країни ми неминуче стикаємося з проблемою вибору кількісних критеріїв. Простіше кажучи: коли країна перестає бути капіталістичною та перетворюється в імперіалістичну? Наскільки концентрованими мають бути виробництво та капітал? Наскільки розвиненим має бути фінансовий капітал? Наскільки мало вирости вивезення капіталу в співвідношенні з вивезенням товарів?
Уважний читач вже помітив проблему: щоб визначити, чи є країна імперіалістичної чи капіталістичної, потрібні чіткі кількісні показники. Якщо вони не названі, то віднесення країни до того чи іншого табору втрачає будь-який науковий зміст. З іншого боку, якщо все ж таки вказати кількісні характеристики, задавши критерій розвиненості фінансового капіталу та точні кількісні показники концентрації капіталу та вивезення капіталу, при яких конкретна країна з капіталістичної перетворюється на імперіалістичну, залишається незрозумілим: на підставі чого обрані саме ці показники? Звідки вони беруться і чим обґрунтовано їх вибір?
Це не єдина проблема такої інтерпретації Леніна. Той, хто говорить про існування поділу на капіталістичні та імперіалістичні країни, повинен надати кількісний критерій, що відокремлює одне від одного. Це породжує багато питань: чи діє капіталістичне держава інакше, ніж держава імперіалістична? Чи відмінні мотиви їх дій? Якщо ні, які висновки ми можемо зробити з таких відмінностей?
Якщо ми хочемо поділити всі країни на капіталістичні та імперіалістичні, перед нами постає питання: хто ж стоїть на чолі капіталістичних держав? Ленін, говорячи про концентрацію виробництва капіталу, дуже ясно показує, що «картелі стають однією з основ всього господарського життя»; у цьому випадку логіка вимагає того, щоб це твердження було застосовним до капіталістичних націй [3]. Отже, якщо картелі та монополії не становлять основу економічного життя капіталістичних націй, то з чого тоді вона складається?
Як було б логічно припустити, що імперіалізм є монополістичним капіталізмом, а доімперіалістичному капіталізму властива вільна конкуренція, то це має бути справедливо й для капіталістичних країн, що ще не досягли своєї імперіалістичної стадії. Звідси випливає неминучий висновок, що цими націями управляє дрібна буржуазія, оскільки вони вочевидь є ні селянськими, ні робітничими державами. Як ми побачимо далі в цьому тексті, ця аргументація неправильна, оскільки немає капіталістичної країни, яка б не пройшла етап формування фінансового капіталу.
Всі ці аналітичні та теоретичні проблеми відносяться не тільки до тих, хто трактує Леніна описаними вище способами, але й до тих, хто наполягає на загальному розподілі на капіталістичні та імперіалістичні країни, незалежно від обраної ними методології.
Далі ми виявимо ще більше проблем, пов'язаних із трактуванням робіт Леніна вищезгаданим чином:
2. Застосовуючи ленінські критерії імперіалізму до конкретних країн, постає таке питання: як бути з двома останніми ознаками? Як відносяться до конкретної країни критерії «утворення міжнародних союзів монополістичних капіталістів, які ділять між собою світ» та «завершення територіального поділу всього світу між найбільшими капіталістичними державами»?
Існує два способи уникнути цієї проблеми: можна просто ігнорувати ці дві характеристики, зосередившись на перших трьох, або ж інтерпретувати їх як участь цієї конкретної монополії у створенні «міжнародних монополістичних капіталістичних об'єднань». Іншими словами, участь даної конкретної держави у розділі світу.
Перший шлях веде до повної фальсифікації ідей Леніна та є не що інше, як інтелектуальна нечесність. Це точка неповернення.
Другий шлях розумніший, але в ньому має бути вирішене наступне питання: якщо Ленін мав на увазі, що його роботи повинні використовуватися саме таким чином, то чому, формулюючи ознаки, він просто не написав про участь країн та монополій у розділі світу?
Ми впритул підійшли до думки, яку я, як автор цієї статті, намагаюся донести: очевидно, що Ленін зовсім інакше розумів свій власний аналіз і не хотів, щоб інші інтерпретували його розглянутими способами. Натомість дві останні характеристики слугуватимуть нам ключем до розуміння самого об'єкта, а саме того, що капіталістична система в цілому знаходиться на імперіалістичній стадії розвитку.
Капіталістична система на її імперіалістичній стадії
Оскільки в рамках відправного теоретичного пункту нами було розглянуто ленінські ознаки імперіалізму і встановлено факт їхньої суперечності представленій вище точці зору, ми розглядатимемо їх просто як характеристики, а не критерії. Це означає, що ми розуміємо їх як процес, який прискорює при кожному слушному випадку розвиток у кожній капіталістичній країні [4].
Далі ми приступимо до розгляду цих характеристик — чи, скоріше, процесів — і того, як вони проявляються у багатьох різних капіталістичних країнах.
Концентрація капіталу та виробництва
Цей процес вперше аналізується у роботі «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» і від початку Ленін ясно дає зрозуміти, що у боргу перед Марксом. Він пише про буржуазних економістів, які намагалися...
«…вбити за допомогою змови мовчання твір Маркса, що довів теоретичним та історичним аналізом капіталізму, що вільна конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація на певному щаблі свого розвитку веде до монополії…» [5].
У цьому ж абзаці він пише про те, як…
«…факти показують, що відмінності між окремими капіталістичними країнами, наприклад, щодо протекціонізму чи вільної торгівлі, обумовлюють лише несуттєві розбіжності у формі монополії чи часі появи їх, а породження монополії концентрацією виробництва взагалі є загальним та основним законом сучасної стадії розвитку капіталізму…» [6].
Маркс стверджує, і Ленін підкреслює, що ця тенденція існує в кожній капіталістичній країні, проявляючись при кожній нагоді. Політика, що проводиться сьогодні, нічого не може зробити з цією тенденцією, що підтверджується на практиці [7].
Так, найбагатший відсоток населення США у 2020 році зосередив у своїх руках 31,4% багатства країни, тоді як в Індії цей показник був на позначці 40,5%. Того ж року найбагатший відсоток населення Великобританії володів 22%, а Франції – 23% багатства країни. У Швеції найбагатший відсоток володів 34,9% всього багатства; у Нігерії та ПАР показники досягли позначок у 44,2 та 40,8 відсотка відповідно. У верхній частині списку знаходиться Бразилія, де найбагатший відсоток має 49,6 відсотка всього багатства.
Ці цифри говорять багато про що, але не дають повної картини — вони не дають уявлення про стадії розвитку кожної відповідної країни та їхнє місце в імперіалістичній ієрархії. Концентрація капіталу в межах цієї країни мало що говорить про характеристику багатства, звідки воно виникло і т.д. З іншого боку, ми можемо бачити, наскільки марними стають ці цифри, якщо спробуємо визначити, чи є країна імперіалістичною чи ні. Якби ми використовували цифри таким чином, це означало б, що Нігерія є найрозвиненішою імперіалістичною країною у світі після Бразилії, тоді як Великобританія та Франція перебували б на протилежній шальці терезів. Очевидно, не можна використовувати ці цифри в такий спосіб. Натомість слід констатувати, що капіталізм концентрує капітал та виробництво в кожній країні, і як тенденція, властива капіталізму, відіграватиме свою роль у кожній капіталістичній країні.
Злиття банків та промислового капіталу у фінансовий капітал
Як наголошував раніше Ленін, цей процес тісно переплітається з капіталізмом як таким. У своїй роботі він починає свій аналіз, написавши таке:
«Нам слід перейти тепер до опису того, як "господарювання" капіталістичних монополій стає неминуче, в загальній обстановці товарного виробництва та приватної власності, пануванням фінансової олігархії» [8].
Іншими словами: ми не можемо уявити собі капіталістичну країну, в якій не розвивається фінансова олігархія.
Те, що ми спостерігаємо, — це розвиток капіталу до вищого ступеня, що становить основу капіталу та концентрації виробництва, а також вивезення капіталу, що є наступною характеристикою, яку ми розглянемо. Спершу перевіримо Леніна на відповідність практиці.
Читачі більш-менш знайомі з ситуацією в західних країнах, тому хочу звернути увагу на іншу країну, яка рідко згадується в дискусіях про імперіалізм. Її ім'я — Україна. На її конкретному прикладі нами будуть розглянуті тенденції, які, звісно, можна спостерігати у країні.
Досліджуючи економічну ситуацію в Україні до 2022 року, ми ясно побачимо формування фінансового капіталу, зосередженого в руках кількох олігархів.
Рінат Ахметов — найбагатша людина України та власник холдингу СКМ, одного з найбільших у країні. Компанії, що входять до СКМ (Систем Кепітал Менеджмент), відносяться до металургії, енергетики, телекомунікацій, нерухомості, банківської справи та страхування. У сфері впливу холдингу СКМ ми знайдемо Перший український міжнародний банк — дев'ятий за величиною національний банк країни у 2018 році. Також слід згадати про гірничодобувну та металургійну компанію Метінвест, яка була найбільшою фірмою України, здатною конкурувати на міжнародному рівні.
Одразу за Ахметовим ми бачимо Віктора Пінчука. Він є засновником Інтерпайп — одного з провідних виробників сталевих труб у світі. Свою групу компаній він зміг розширити до інших галузей. Група активно працює в авіаіндустрії, інвестиціях та фінансах, транспорті, ЗМІ та нерухомості, і це лише деякі з них.
Показово поглянути на групу «Приват» — один із найбільших конгломератів України. Активи групи різноманітні та не обмежуються Україною. Серед цих активів — інвестиції у сталеливарну, металургійну, нафтову, сільськогосподарську, харчову, медіа- та хімічну промисловість. Ще кілька років тому група також контролювала Приватбанк, проте після фінансової кризи він був націоналізований.
Без зусиль можна й надалі продовжувати перерахування олігархів та їхніх компаній, але мета цього аналізу не обмежується Україною. Нам було важливо показати, як злиття промисловості та банківського капіталу у фінансовий капітал відбувається у будь-якій окремо взятій країні. Навіть в Україні «за загальних умов товарного виробництва та приватної власності «господарські операції» капіталістичних монополій неминуче ведуть до панування фінансової олігархії».
Це не обов'язково означає, що український фінансовий капітал може конкурувати із фінансовими олігархами більш розвинених країн. Безперечно і те, що більш слабкі та менш розвинені країни сприяють розвитку фінансових олігархів, а раз так, то ясно й те, що ми маємо справу з кількісними, а не якісними відмінностями, ми можемо знайти фінансову олігархію в будь-якій країні незалежно від їхнього ступеня розвитку. та могутності.
Експорт капіталу в співвідношенні з експортом товарів
Говорячи про експорт капіталу, важливо відзначити, що Маркс ще до Леніна спостерігав ту саму тенденцію. У третьому томі "Капіталу" він пише наступне:
«Щодо капіталів, вкладених у колонії і т.д., з іншого боку, вони можуть давати вищі норми прибутку з тієї простої причини, що норма прибутку там вища через відсталий розвиток, а також надексплуатацію через використання праці рабів, кулі тощо» [9].
Основим для цього розділу аналізу Маркса є те, що капітал шукає галузі промисловості, які мають найвищу норму прибутку. Капітал просто повинен шукати найвигідніші вкладення. Ленін повторює цей висновок іншими словами:
«Необхідність вивезення капіталу створюється тим, що у деяких країнах капіталізм «перезрів», і капіталу бракує (за умови нерозвиненості землеробства та злиднів мас) теренів «прибуткового» використання» [10].
Таким чином, колонії приносили користь капіталістичним націям і давали додаткові можливості для здійснення інвестицій, які не були б настільки ж прибутковими у рідних країнах, частково через бідність та нерозвиненість сільського господарства.
Слід зазначити, що експорт капіталу — це не просто питання експорту з багатшої країни до біднішої. Ми бачимо, що імпорт капіталу до США трохи нижчий за експорт капіталу з країни [11], і ми бачимо, що основним напрямом шведського капіталу є саме США. До 2021 року США поглинули 18,5% капіталу, експортованого зі Швеції, тоді як інші країни Північної Європи припадало 18,9% експорту капіталу Швеції.
Це не спростовує ні Маркса, ні Леніна. Натомість ми повинні розуміти «прибуткові інвестиції» в ширшому розумінні — їх розподіл може бути зроблений для розширення ринків, технологій, ланцюжків постачання, освіченої робочої сили, інфраструктури тощо.
Треба також уважно придивитися до ленінських формулювань. Що означає, що капітали в декількох країнах перезріли? Чи означає це, що нам потрібно знайти ці "декілька країн" у наш час, і що нам завжди доведеться шукати ці "декілька країн"? Вчинити так — означало б повністю відмовитись від марксизму.
За часів Леніна він легко міг говорити про «декілька країн», бо тоді й було лише декілька країн, у яких розвинувся капіталізм! Писати про капіталізм в Африці та Азії йому було б неможливо, оскільки ці райони були або колоніями, або напівколоніями. Не було в цих країнах і капіталу, який би міг стати перезрілим.
Сьогодні ситуація докорінно змінилася і ми можемо говорити про капіталізм у значній частині Африки та Азії; за іронією долі, індійський капітал тепер контролює більшу частину автомобільної промисловості Великобританії.
Все це означає, що ми маємо справу з набагато багатограннішою системою вивезення капіталу, що охоплює весь капіталістичний світ. Тому, щоб наголосити на цьому моменті, цікаво розглянути випадок Литви, як це вже було зроблено в більш великій статті для «Kommunistische Organisation» кілька років тому. [12].
Литва є важливим ринком для шведського капіталу з великими компаніями, як Ikea, ABB, Tele2, Telia Sonera, Swedbank і SEB. Багато інвестицій, що здійснюються цими компаніями, дійсно йдуть у зони вільної торгівлі в Клайпеді та Каунасі. З цього ми можемо зробити досить простий висновок — завдяки нижчому рівню заробітної плати та гіршим умовам праці, Литва пропонує вигідніший умови для прикладання шведського капіталу. Лише на Литву припадає п'ята частина всіх міжнародних інвестицій, зроблених шведськими компаніями у 2016 році. Якби ми зупинилися на цьому, то отримали б класичний приклад того, що дехто називає пригніченою нацією. Однак це не дало нам повної картини.
У той час як капітал вивозиться зі Швеції до Литви, капітал вивозиться з Литви до інших країн. [13]
Ми можемо знайти литовський капітал у понад 500 білоруських компаніях, а один литовський парламентарій заявив, що «кожен другий багатий литовець веде бізнес у Білорусі». Щорічно з Литви до Білорусі надходять інвестиції у розмірі 80 мільйонів доларів США.
Крім Білорусі, інвестиції здійснюються і в Польщі, де литовський капітал присутній як в енергетичному секторі, так і на роздрібному ринку. У Литві капітал тече до латвійського будівельного сектора, куди вкладаються сотні мільйонів євро.
Чому це є актуальним для нас? Тому що це показує, наскільки проблематичне вибудовування ієрархії в існуючій капіталістичній системі відповідно до ідеї поділу націй на «гнобителів» та «пригноблених». У той же час, потоки капіталу показують силу різних капіталістичних країн та їхню здатність ефективно підтримувати свій вплив. Звідси можна дійти невтішного висновку, що це природний процес розвитку капіталізму.
«Вивіз капіталу тих країнах, куди він прямує, впливає в розвитку капіталізму, надзвичайно прискорюючи його. Якщо тому, до певної міри, цей вивіз здатний призводити до деякого застою розвитку у країнах, що вивозять, то це може відбуватися лише ціною розширення та поглиблення подальшого розвитку капіталізму в усьому світі» [14].
Незважаючи на невеликий обсяг, цей фрагмент говорить багато про що. Нам слід визнати — як це зробив Ленін, не маючи перед очима готових відповідей, — факт того, що капіталізм розвинувся, розширився і ще сильніше вкоренився. Це означає, що ми більше не можемо говорити про «кілька країн», а маємо говорити про систему капіталістичних країн, що борються в рамках існуючої капіталістичної ієрархії.
Розділ світу та міжнародна конкуренція між капіталістами
Як йшлося раніше, поділ світу тісно пов'язаний з існуванням колоній:
«Оскільки в Азії та в Америці незайнятих земель, тобто тих, що не належать жодній державі, немає, то висновок Супана доводиться розширити та сказати, що характеристичною рисою періоду, що розглядається, є остаточний поділ землі, остаточний не в тому сенсі, щоб неможливий був переділ , — навпаки, переділи можливі та неминучі, — а в тому сенсі, що колоніальна політика капіталістичних країн закінчила захоплення незайнятих земель на нашій планеті »[15].
Ми маємо визнати, що світ змінився. Колоніалізму більше немає, крім його залишків; поділ світу не є таким, яким він був за Леніна. Розвиток не пішов назад і капіталізм розповсюдився; всі території світу залишаються окупованими, проте не як колонії, а в якості суверенних акторів на капіталістичній арені — занадто багато бійців беруть участь у боротьбі за місце під сонцем.
У Латинській Америці Чилі, Бразилія та Мексика стали регіональними центрами сили; в Африці Південна Африка, Нігерія та Єгипет виборюють контроль над регіоном; на Близькому Сході інтереси Туреччини, Саудівської Аравії та Ірану зіштовхнулися у Сирії та Ємені; в Азії держави включилися у боротьбу зі старим порядком у глобальному масштабі; як у Європі, і у Азії Росія перебуває у процесі перетворення колишньої оборонної політики на протистояння євроатлантичній імперіалістичній експансії.
Є й дрібніші гравці, які пов'язують себе зі своїми більшими колегами. Шведський капітал зближується з американським та німецьким капіталом; Казахстанський капітал балансує між західним та східним імперіалізмом; такі країни як Угорщина є членами імперіалістичного альянсу, але не можуть повністю розірвати зв'язки з Росією, оскільки вона є одним із головних конкурентів ЄС.
Ця реальність становить основу конкуренції між капіталістами та його країнами. Ми не можемо говорити про новий поділ світу у тому сенсі, в якому це робив Ленін. Натомість ми повинні говорити про конкуренцію всередині капіталістичної ієрархії.
Усередині зазначеної ієрархії, що становить капіталістичну систему її імперіалістичної стадії, перебувають усі капіталістичні держави. Вони укладають між собою союзи на основі спільних інтересів, але оскільки ці союзи крихкі, вони неминуче луснуть. Зрештою, має значення лише розширення їхньої власної «вітчизняної» фінансової олігархії.
Це не означає, що сильніші країни не володіють владою над слабшими країнами, але йдеться не про окупацію сильніших або гноблення слабших, а скоріше про позиціювання слабших разом із сильнішими для задоволення потреб своєї домашньої буржуазії. Звідси ми можемо сказати, що вступ Швеції до НАТО не є питанням окупації чи підпорядкування іноземній державі, а скоріше відповідає власним інтересам шведської буржуазії — вони бажають діяти більшою силою у світі суперечностей, що зростають.
Що зробив би Ленін?
У цій статті я наводив докази на користь того, що систему необхідно розглядати як імперіалістичну в цілому, а країни не слід ділити на капіталістичні та імперіалістичні. Щоб ще більше переконатися у вірності цього твердження, варто розглянути, як характеризував царську Росію сам Ленін.
В «Імперіалізмі...» Ленін неодноразово згадує Росію, що дає нам дуже ясну картину його бачення Росії та імперіалізму. У главі, присвяченій фінансовій олігархії, він обговорює російські банки та дає зрозуміти, що їх розмір не йде в жодне порівняння із західними банками, особливо якщо взяти до уваги, що активи російських банків становили до трьох чвертей іноземних:
«За цими даними, з майже 4 мільярдів рублів, що становлять «працюючий» капітал великих банків, понад 3/4, понад 3 мільярди, припадає на частку банків, які являють собою, по суті, «суспільства-дочки» закордонних банків» [16].
У шостій главі Ленін пише, що Росія є «країною, що найбільше відстала в економічному відношенні, в якій новітньо-капіталістичний імперіалізм обплетений, так би мовити, особливо густою мережею відносин докапіталістичних» [17]. Цей факт ліг в основу цікавого і суперечливого питання: що нам робити з країною, в якій панують докапіталістичні відносини і в чиїх банках домінує іноземний капітал?
Ленін сам дає відповідь. У роботі «Підсумки дискусії про самовизначення», яку він написав майже одночасно з «Імперіалізмом…», він характеризує Росію тим, що вона «…і під час миру побила всесвітній рекорд гноблення націй на основі імперіалізму, набагато грубішого, середньовічного, економічно відсталого, військово-бюрократичного» [18].
Я не сумніваюся, що якби подібна країна існувала сьогодні, мало хто насмілився б називати її імперіалістичною і замість цього взявся б цитувати ознаки імперіалізму по Леніну. Залишилося б визначити, чи класифікувати таку країну як капіталістичну чи докапіталістичну, чи, можливо, як напівколоніальну чи пригноблену. Всі ці класифікації відчиняють двері для катастрофічних висновків, таких як припущення, що такі країни можуть бути антиімперіалістичними. На жаль, такі «аналізи» заразили комуністичний рух, і я, як і раніше, переконаний, що вони глибоко опортуністичні та антисоціалістичні. Якби Ленін і більшовики пішли таким шляхом, то небезпідставно припустити, що вони виявилися б не на тому боці і не відбулося б єдиної найважливішої події світової історії.
Цілком зрозуміло, що Ленін у ході свого аналізу ніколи не намагався розділити країни на капіталістичні та імперіалістичні. Ленін також хотів, щоб його метод використовувався саме так, як він його сформулював.
Висновки
У цій статті я виділив деякі теоретичні та аналітичні труднощі, що виникають, коли роботи Леніна намагаються трактувати описаними вище способами. У результаті виникають нові питання без відповідей: який клас править у якій країні? За яких умов капіталістична країна стає імперіалістичною? У чому полягає користь від такої диференціації?
Як було вже згадано мною на початку статті, це теоретичний та політичний безвихідь. Натомість потрібно розглядати динаміку всередині системи — треба бачити світ із усіма його відтінками таким, яким він є. Ми бачимо, що капіталізм розвинувся, що він втяг у свою сферу майже весь світ і створив у багатьох країнах національну буржуазію, якої раніше не було. Це, у свою чергу, загострило та ускладнило конкуренцію. Ми бачимо, що ми уникаємо поділу світу в такому вигляді, в якому його застав Ленін, і ми повинні використовувати його метод, а не займатися інтерпретацією кожного окремого слова, перетворюючи роботи Леніна на священне писання.
Ми бачимо, що всі країни діють виходячи з одного й того ж набору принципів: вони намагаються покращити становище своїх монополій у міжнародній боротьбі, щоб, у свою чергу, максимізувати прибуток як у короткостроковій, так і довгостроковій перспективі — і що немає жодних якісних відмінностей між найслабшими та найсильнішими капіталістичними країнами. Поділ країн на капіталістів та імперіалістів є зайвим та спотворює принципи роботи капіталістичної системи.
Це особливо небезпечно під час загострення протиріч, оскільки багатьом комуністам легко стати на бік одного капіталіста проти іншого, відмовившись при цьому від ідеї пролетарського інтернаціоналізму. Встати на бік слабшого капіталіста проти сильнішого капіталіста — це означає дозволити собі назавжди потрапити в нескінченне коло, оскільки завжди будуть сильніші й слабші. Натомість мета комуністичних партій полягає в тому, щоб створити нову пролетарську позицію, повністю відокремлену від буржуазного та капіталістичного впливу.
— Андреас Серенсен
RU-версия статьи: https://politsturm.com/ob-impierializmie-i-tiekushchiem-miezhdunarodnom-polozhienii
Джерела:
1. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.386
2. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Cтр. 386 - 387
3. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.316
4. П'ята й остання ознака імперіалізму по Леніну — територіальний поділ світу між великими державами — тісно переплетена із існуванням колоній і щодо нього треба ставитися з обережністю; оскільки колонії не є рисою сучасного капіталізму, і поділ світу набув інших форм. У цьому контексті часто використовується термін неоколоніалізм, який я знаходжу проблематичним, оскільки він приховує розвиток національної буржуазії у багатьох колишніх колоніях. Нинішній поділ світу між капіталістичними державами є набагато складнішим процесом, оскільки економічне змагання сьогодні проходить між безліччю капіталістичних держав, а не кількома державами як за часів Леніна. Отже, недоречно обговорювати імперіалізм з погляду неоколоніалізму та поділу країн на пригноблених та гнобителів.
5. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.315
6. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.315
7. Наступні цифри взяті з Global Wealth Report 2021, опубліковані банком Credit Suisse
8. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.344
9. К. Маркс, «Капитал», 3 т., 14 гл., V ч.
10. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.360
11. Bureau of Economic Analysis: Direct Investment by Country and Industry — дата звернення – грудень 2023 року.
12. Kommunistische Organisation: Zur Frage des Imperialismus / On the question of Imperialism — від 24 січня 2020 року. Тут можна знайти посилання на зроблені твердження.
13. До наступної інформації слід ставитися обережно, оскільки вона відноситься до періоду, що передує лютому 2022 року, і не обов'язково відбиває нинішнє становище. Але це все ще добрий приклад, навіть якщо деяка інформація застаріла, вона, як і раніше, підтверджує думку автора.
14. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.362
15. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.373
16. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.349
17. В.И. Ленин. Империализм, как высшая стадия капитализма. ПСС, Том 27. Стр.378
18. В.И. Ленин. Итоги дискуссии о самоопределении. ПСС, Том 30. Стр.58